Флешмоб "Янголи миру"

8 березня ми з колегами прийняли участь у мирній акції “Янголи миру”,яка проходила на Майдані. Декілька наших діток з класу теж були частково присутні – на фотографіях нашого плакатуJ Хоча мамочок з дітками було не так вже і багато, але сам факт цієї ініціативи і присутність там дитячих облич наповнили нас надією та вірою у те, що в нашій країні все буде добре!

 Посилання на репортаж:

http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?v_kiyevi_vidbuvsya_fleshmob_yangoli_miru&objectId=418615

"Особливі" діти серед нас ; Що таке "прийняття"?

Як ставитись до факту присутностi у групi дiтей дитини з "особливими потребами"? (мається на увазі дитина з відставанням у розумовому розвитку і, відповідно, з поведінкою,яка відрізняється від звичайної ). Особливо, якщо така дитина в однiй групi з Вашим малюком?

Ось моя думка з цього приводу.

На перший погляд стороннього дорослого може здатися,що ця “особлива” дитина впливає на колектив не дуже позитивно . Так, вона вимагає особливої уваги, навіть постійної уваги з боку вчителя (вихователя).

“Яким чином тоді вчитель встигатиме приділяти увагу решті дітей?”  “Чи не буде така дитина подавати негативний приклад  моїй ?” - питають про себе дорослі. Відповідь не може бути однозначною.

 Класи, які працюють за методом Монтессорі, сформовані за принципом різновікової групи (я працюю з віковою групою 3-6 років), де старші діти навчаються бути лідерами і наставниками для молодших, а молодші вчаться прислуховуватись до порад старших та намагаються "тягнутися" до їх рівня. В такому колективі діти навчаються бути уважними , терплячими один до одного, вчаться поважати характер та вибір інших, пристосовуватись до умов  міні-соціуму таким чином, щоб всім було комфортно. Така у нас філософія:) Ми часто розмовляємо з дітьми на тему "людяності". І це дає свої результати.

Візьмемо для прикладу звичайний клас Монтессорі, де більшість дітей вже адаптувалися, ознайомилися з певними правилами поведінки в класі і правилами роботи з матеріалами. Деякі діти прийшли пару місяців тому, деякі навчаються другий чи третій рік і почувають себе як "риба у воді". І ось з'являється нова дитина. Вона виглядає доволі дорослою , але чомусь поводиться незвично, і правил не притримується, і не завжди реагує, коли звертаєшся до неї, може поводитись занадто шумно і активно... Діти не можуть зрозуміти в чому проблема. 

Як результат - трішки стороняться "новенького", ніби хочуть просто поспостерігати, в тому числі і за реакціями і поведінкою вчителя. І що вони можуть побачити? 

Один з вариантів  - нервовий тон вчителя, який незадоволений тим, що щось йде не за планом ,не так, як комфортно йому. Зневага, роздратованість, байдужість, ігнорування  потреб цієї дитини - все це є наслідком психологічної  та духовної неготовності  вчителя до нестандартної ситуації, дитини. Серце такого вчителя скоріше буде закритим для цієї "незручної” дитини. 

Ще один варіант – вчитель з відкритим серцем, який співчуває та має бажання допомогти тим, чим він може.

Так, вчитель на перших порах приділяє цій дитині більше уваги ніж іншим. Він може собі це дозволити, тому що:

- в класі завжди є ще один дорослий .Це - помічник вчителя;

- більшість дітей вже самоорганизовані, вони навчилися вибирати роботи самостійно, вони здатні самі собі допомогти або звернутися по допомогу до іншої дитини, старші опікають молодших тощо.

Отже,у випадку появи в класі такої дитини, вчитель буде намагатися на перших порах слідувати за нею повсякчасно, показувати їй роботи, терпляче пояснювати правила, зупиняти диструктивну поведінку, переключати дитину на позитивні моменти, де треба - тримати дитину в своїх руках, обіймати, заспокоювати...Так може тривати декілька місяців.

Діти спостерігають певний час за взаємодією вчителя з цією дитиною і ось, нарешті настає момент рефлексії! Рефлексії як від "новенької" дитини, так і від колективу дітей. Це означає, що у нової дитини пройшов процес адаптациії (він може тривати у звичайної дитини до 6 тижнів) і почався процес нормалізації, коли дитина вже почала концентрувати свою увагу і реагувати на те,що відбувається навколо. Вона звикла до певного режимного порядку  у своєму житті, внутрішньо заспокоїлась. 

Рефлексія колективу - це момент, коли діти почали певною мірою повторювати поведінку вчителя, при цьому проявляючи свою особистість, свої душевні якості .

Хочу описати один випадок.

Тарас (йому 4,11 років; він прибуває у класі вже декілька місяців; у нього спостерігається часткове відставання у розвитку,проблеми з мовленням і вимовою деяких звуків ), закінчив роботу, але не прибирає її на місце. Починає гратися, вигукуючи якісь звуки. В цей момент вчитель запрошує всіх дітей до кола. Діти починають активно складати роботи, прибирати їх на полички і підходити в коло.

  Двоє хлопчиків  (Саша і Максим ) помічають, що Тарас грається  і не реагує на слова вчителя. Вони підходять до нього.

Саша : "Тарас, ты что, не слышишь? У нас коло уже! Давай , убирай работу скорее!" .

Тарас не реагує.

Саша: "Тарас! Давай убирай!"

Тарас не реагує.

Саша (здивовано): "Тю, почему он молчит? Он что меня не слышит?"

Максим : "Да он просто говорить не умеет!"

Вчитель ( з легкою посмішкою ) : "Невже не вміє? Жодного слова ніколи Тарас нам не казав?"

Максим (замислившись) : "Хм.. да нет, говорил иногда.... "

Саша :"Да, да! Он просто маленький еще и не умеет говорить. Ну как детки, которые только родились!"

Вчитель: "Хіба Тарас схожий на дитинку, яка тільки нещодавно народилася?"

Саша :"Да нет!!! Он просто выглядит как взрослый ребенок, но говорит еще как маленький!"

Дівчинка Юля (почула діалог і підійшла): "Надо просто к нему подойти и помочь!"

Ось вона – реакція дітей.  Може для когось цей діалог не здасться цікавим і показовим, але для мене це було дуже важливе спостереження, яке проілюструвало багатошаровість у сприйнятті та відношенні дітей до дитини, яка відрізняється від них.

Цей випадок змусив мене задуматись над тим, як важливо навчати наших дітей однаково ставитись до всіх, не дивлячись на відмінності (чи то у кольорі шкіри, чи то у поведінці та реакціях).

 Це чудово, коли в дітях проявляється прийняття, співчуття та терпіння. Причому так легко, невимушено...

Думаю, що було б добре,якби діти, які є "особливими" , мали можливисть знаходитись у класах, як  Монтессорі, серед звичайних дітей, біля мудрих вчителів ( в даному випадку я маю на увазі дітей, у яких спостерігаються часткові порушення, адже якщо йдеться про серьозні відхилення, тоді це вже справа спеціалістів іншої категорії та спеціалізації).

Це тонка и непроста робота... Але ж тоді ці діти принаймі  матимуть шанс на те, що їх зрозуміють, не відштовхнуть, не насміхатимуться. .. Тоді вони зможуть спокійно розвиватись у своєму темпі, беручи від середивища Монтессорі класу те, що їм необхідно. А те, що відбуватиметься в класі навколо них, буде впливати позитивно і підштовхувати до подальшого розвитку.

Якщо ще з дитинства  навчитися приймати людей, незважаючи на їхні відмінності від нас, тоді образ, травм, стресів у нас- дорослих стане набагато менше! А значить щасливих людей буде більше і соціум буде більш міцним.

П.С. “Прийняття ” – це одна з основних проблем порушення гармонії у спілкуванні. Особливо з рідними людьми. Частіше за все батьки не готові прийняти вибір своєї дитини і відмовитись від  власних сформованих уявлень про образ її життя. В свою чергу діти часто не хочуть зрозуміти і прийняти батьків. Жінкам непросто прийняти чоловіків такими,які вони є. І навпаки...

Мені здається, що нам всім требі працювати над своїм серцем і виховувати здатність любити. Все починається з любові. Коли вона є, тоді прийняти зовсім просто...

Посилання на ресурс, з якого було використано фото для статті :
http://www.vs.de/montessori/en/detail/216/

Кориснi ресурси:)

Для дорослих i дiтей цiкаво продивитись :  http://www.shevkyivlib.org.ua/skoristaysya/korisni-poslugi.html

Дети - наше отражение

 Это видео покажет наглядно, насколько дети перенимают у взрослых манеру поведения. И это может стать как конструктивным, так и диструктивным толчком в рзвитии личности. Взрослые, давайте будем внимательны к себе!

http://videoperemena.ru/various/video/1293/?utm_source=share42&utm_medium=share-but&utm_content=video-1293

Спасибо Катюше Клюзко за то, что поделилась этой ссылочкой.

Самоорганізація дітей

Вчора  спостерігала на уроці унікальне явище – САМООРГАНІЗАЦІЮ дітей.  У одного хлопчика був день народження. Він приніс яблука,банани,сік та печиво. Варто було мені  сказати дітям,що ми можемо вже почати допомогу Андрюші з організацією столу, як вони почали діяти :

•            носити столи і стільчики
•            розпаковувати печиво
•            різати яблука та банани
•            відкривати упаковки з соком і розливати його в кухлі
•           розносити для всіх посуд та підкладочки на стіл;

Чому Монтессорі?

Започаткована методика Монтессорі була ще в першій половині ХХ століття, але і сьогодні вона зберігає свою унікальність та актуальність. Звичайно, що діти нового покоління ідуть на крок вперед у своєму розвитку. Але це не заважає і не суперечить основним принципам системи Монтессорі. Більш того, я вважаю, що вона може гармонійно доповнюватись новими ідеями, які з’являються під впливом прогресу та розвитку цивілізації.

Зрештою хочу сказати, що Монтессорі система може стати не просто основою виховного процесу у дитячих закладах – вона може стати філософією життя, яка допоможе зрозуміти секрети дитинства та показати дорослим, як вони можуть по-справжньому допомагати своїм дітям.