Новi лiтературнi ресурси для батькiв i педагогiв

Хочу поділитися новими літературними відкриттями, які розширили мою педагогічну і особистісну свідомість.

За останні кілька місяців їх трапилось мені цілих чотири!:)

Але сьогодні я розкажу про дві з них.

Обидві книжки зосереджуються на періоді вагітності і першому році життя дитини.Обидві книжки цікаві і корисні.

Але! В деяких моментах вони кардинально відрізняються. Цим воно і стало для мене цікавим - поєднати протилежності, взявши для себе те, що найближче по духу.

Отже, перша книга називається "Французские дети не плюются едой" ( авт. Памела Друкерман ) 

а друга - "Понимание человека. Важность первых трех лет жизни" (авт. Сильвана Кватроччи Монтанаро).

Особисто мене, наприклад, здивувало ставлення французів до годування груддю та тактильного контакту мами і дитини. Вони не бачать сенсу у грудному годуванні після 3-го місяця життя. Крім того, вони вважають, що дитина має навчитися заспокоюватись сама і засинати самостійно, не змушуючи маму брати її на руки і колихати. Зовсім протилежної думки італійська педагог. Вона вважає, що годування груддю і можливість максимально часто бути на руках у мами є необхідними умовами для нормального розвитку дитини.

Крім того, в книжках розповідають про виховання, правильне харчування, форми спілкування тощо.І погляди на ці питання, враховуючи різницю в географічному положенні і культуру народів, до яких належать автори, відкривають багато цікавого.

Звичайно, що книга італійської авторки містить посилання на роботи співвічизниці Марії Монтессорі. Ця книга  допомагає педагогам, що працюють в Монтессорі класах, особливо з найменьшими дітками.

Ну а вам залишилося лише знайти і прочитати ці книжки, аби сформувати свою власну думку.

Особливо рекомендую ці книжки тим, хто тільки планує стати батьками:)

Чудова літературна знахідка!

До моїх рук нещодавно потрапила книга Януша Корчака  "Как любить ребенка". Для мене вона стала справжнім відкриттям. Спочатку мене привабила та манера, в якій пише автор. А далі  мене поглинув зміст. 

Корчак описує власні спостереження за ситуаціями і дітьми і робить дуже слушні висновки. Вкотре я  усвідомила, що те, чого потребують діти і те, що ми-дорослі вважаємо за потрібне їм давати, дуже відрізняється. І над цим варто задуматись, якщо хочемо зробити дітей щасливішими, якщо хочемо для них бути друзями...

Можу додати, що я була приємно здивована тим,як багато спільного я побачила між думками Яноша Корчака і філософією Марії Монтессорі. 

Одже, дорогі друзі, шукайте ,читайте і розширюйте кордони власних знань та уявлень про дітей!

"Різновікові групи" - в чому переваги?

Отже, сьогодні розкриємо поняття “різновікової групи” в системі Монтессорі.

Освітня та виховна система нашої держави останні десятиріччя складалася таким чином, що діти знаходяться понад перші двадцять років свого життя в оточенні однолітків. Спочатку це дитсадочок, потім школа, далі інститут. І тільки потім, закінчивши інститут, молода людина опиняється в реальному світі - на своїй першій роботі ,де її враз оточують люди різного віку, різного досвіду. І вона має якимось чином налагодити з цими людьми взаємовідносини. 

Якщо повернутися до більш давніх часів, то згадується, що діти росли  у великих родинах, серед старших і молодших братів-сестер, допомагаючи  у роботі по господарству і, таким чином,беручи участь у колективній праці. Таким чином досвід старших постійно передавався молодшим.

У групах дітей одного віку всі діти мають приблизно однаковий рівень розвитку, приблизно однакові навички та інтереси. Тому передача досвіду тут не відбувається. В той час як у різновіковій групі передача досвіду відбувається постійно.

Опинившись у різновіковій групі дитина може побачити свою перспективу - те, чому вона навчиться у майбутньому. Вона бачить старшу  дитину і розуміє,що якщо ця дитина вміє робити цю роботу, то і сама вона зможе це. Може не зараз, а трохи згодом,коли підросте. Безумовно, малі майже завжди тягнуться до старших, переймають їхню манеру поведінки, їхні способи вирішення конфліктів, і,звичайно, цікавляться тими матеріалами і роботами,з яким працюють старші.

М.Монтессорі пише: “Заняття старших близькі до можливостей молодших, що і посилює їх інтерес”

Старші, пояснюючи щось молодшим, самі можуть краще усвідомити ту саму інформацію. Разом з тим вони ще і розвивають своє мовлення, вміння пояснювати , навчаються бути терплячими, уважними.

У різновіковій групі дитина може бачити як своє “майбутнє” – самостійних дітей, так і своє “минуле” – діток, що потребують допомоги та підтримки. Таким чином вона має можливість більш глибоко усвідомити світ та зв’язки у ньому.

Треба сказати, що у різновіковій групі набагато легше проходить період адаптації. Дитина не потрапляє в таке середовище, де всі постійно плачуть . Навпаки, вона бачить спокійних дітей, які зайняті роботою і вона відчуває себе спокійніше,вона розуміє, що все в порядку.

Цікаво впливає різновікова група на характери дітей. Боязка дитина, спілкуючись з молодшими, може розвивати в собі якості лідера, її авторитет піднімається в її власних очах  коли вона керує малюками або ж допомагає їм щось зробити. Агресивна дитина може навчитись стримувати себе, розуміючи, що крім однолітків поруч  є ще і молодші дітки, яким вона може зашкодити.

У різновіковій групі дитина має можливість зробити вибір в залежності від власних психологічних потреб: зайняти позицію “маленького”, який приймає поміч і насолоджується піклуванням, або ж прагнути  відчувати себе “великим”,роблячи все самостійно, навіть коли це непросто.

Таким чином різновікова група дає багато можливостей для інтелектуального та особистісного розвитку дитини, дає можливість соціалізуватись, навчатись. Це потребує більш тонкої роботи вчителя :   вміння бути в потрібному місці у потрібний момент,  вміння сказати там, де це потрібно , а  де потрібно – промовчати ( даючи можливість дітям розібратися самим). Це також  вміння організувати середовище так, щоб воно задовольняло потреби дітей  різного віку.

У статті використано матеріал з робіт  Марини Забєліної.

Флешмоб "Янголи миру"

8 березня ми з колегами прийняли участь у мирній акції “Янголи миру”,яка проходила на Майдані. Декілька наших діток з класу теж були частково присутні – на фотографіях нашого плакатуJ Хоча мамочок з дітками було не так вже і багато, але сам факт цієї ініціативи і присутність там дитячих облич наповнили нас надією та вірою у те, що в нашій країні все буде добре!

 Посилання на репортаж:

http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?v_kiyevi_vidbuvsya_fleshmob_yangoli_miru&objectId=418615

"Особливі" діти серед нас ; Що таке "прийняття"?

Як ставитись до факту присутностi у групi дiтей дитини з "особливими потребами"? (мається на увазі дитина з відставанням у розумовому розвитку і, відповідно, з поведінкою,яка відрізняється від звичайної ). Особливо, якщо така дитина в однiй групi з Вашим малюком?

Ось моя думка з цього приводу.

На перший погляд стороннього дорослого може здатися,що ця “особлива” дитина впливає на колектив не дуже позитивно . Так, вона вимагає особливої уваги, навіть постійної уваги з боку вчителя (вихователя).

“Яким чином тоді вчитель встигатиме приділяти увагу решті дітей?”  “Чи не буде така дитина подавати негативний приклад  моїй ?” - питають про себе дорослі. Відповідь не може бути однозначною.

 Класи, які працюють за методом Монтессорі, сформовані за принципом різновікової групи (я працюю з віковою групою 3-6 років), де старші діти навчаються бути лідерами і наставниками для молодших, а молодші вчаться прислуховуватись до порад старших та намагаються "тягнутися" до їх рівня. В такому колективі діти навчаються бути уважними , терплячими один до одного, вчаться поважати характер та вибір інших, пристосовуватись до умов  міні-соціуму таким чином, щоб всім було комфортно. Така у нас філософія:) Ми часто розмовляємо з дітьми на тему "людяності". І це дає свої результати.

Візьмемо для прикладу звичайний клас Монтессорі, де більшість дітей вже адаптувалися, ознайомилися з певними правилами поведінки в класі і правилами роботи з матеріалами. Деякі діти прийшли пару місяців тому, деякі навчаються другий чи третій рік і почувають себе як "риба у воді". І ось з'являється нова дитина. Вона виглядає доволі дорослою , але чомусь поводиться незвично, і правил не притримується, і не завжди реагує, коли звертаєшся до неї, може поводитись занадто шумно і активно... Діти не можуть зрозуміти в чому проблема. 

Як результат - трішки стороняться "новенького", ніби хочуть просто поспостерігати, в тому числі і за реакціями і поведінкою вчителя. І що вони можуть побачити? 

Один з вариантів  - нервовий тон вчителя, який незадоволений тим, що щось йде не за планом ,не так, як комфортно йому. Зневага, роздратованість, байдужість, ігнорування  потреб цієї дитини - все це є наслідком психологічної  та духовної неготовності  вчителя до нестандартної ситуації, дитини. Серце такого вчителя скоріше буде закритим для цієї "незручної” дитини. 

Ще один варіант – вчитель з відкритим серцем, який співчуває та має бажання допомогти тим, чим він може.

Так, вчитель на перших порах приділяє цій дитині більше уваги ніж іншим. Він може собі це дозволити, тому що:

- в класі завжди є ще один дорослий .Це - помічник вчителя;

- більшість дітей вже самоорганизовані, вони навчилися вибирати роботи самостійно, вони здатні самі собі допомогти або звернутися по допомогу до іншої дитини, старші опікають молодших тощо.

Отже,у випадку появи в класі такої дитини, вчитель буде намагатися на перших порах слідувати за нею повсякчасно, показувати їй роботи, терпляче пояснювати правила, зупиняти диструктивну поведінку, переключати дитину на позитивні моменти, де треба - тримати дитину в своїх руках, обіймати, заспокоювати...Так може тривати декілька місяців.

Діти спостерігають певний час за взаємодією вчителя з цією дитиною і ось, нарешті настає момент рефлексії! Рефлексії як від "новенької" дитини, так і від колективу дітей. Це означає, що у нової дитини пройшов процес адаптациії (він може тривати у звичайної дитини до 6 тижнів) і почався процес нормалізації, коли дитина вже почала концентрувати свою увагу і реагувати на те,що відбувається навколо. Вона звикла до певного режимного порядку  у своєму житті, внутрішньо заспокоїлась. 

Рефлексія колективу - це момент, коли діти почали певною мірою повторювати поведінку вчителя, при цьому проявляючи свою особистість, свої душевні якості .

Хочу описати один випадок.

Тарас (йому 4,11 років; він прибуває у класі вже декілька місяців; у нього спостерігається часткове відставання у розвитку,проблеми з мовленням і вимовою деяких звуків ), закінчив роботу, але не прибирає її на місце. Починає гратися, вигукуючи якісь звуки. В цей момент вчитель запрошує всіх дітей до кола. Діти починають активно складати роботи, прибирати їх на полички і підходити в коло.

  Двоє хлопчиків  (Саша і Максим ) помічають, що Тарас грається  і не реагує на слова вчителя. Вони підходять до нього.

Саша : "Тарас, ты что, не слышишь? У нас коло уже! Давай , убирай работу скорее!" .

Тарас не реагує.

Саша: "Тарас! Давай убирай!"

Тарас не реагує.

Саша (здивовано): "Тю, почему он молчит? Он что меня не слышит?"

Максим : "Да он просто говорить не умеет!"

Вчитель ( з легкою посмішкою ) : "Невже не вміє? Жодного слова ніколи Тарас нам не казав?"

Максим (замислившись) : "Хм.. да нет, говорил иногда.... "

Саша :"Да, да! Он просто маленький еще и не умеет говорить. Ну как детки, которые только родились!"

Вчитель: "Хіба Тарас схожий на дитинку, яка тільки нещодавно народилася?"

Саша :"Да нет!!! Он просто выглядит как взрослый ребенок, но говорит еще как маленький!"

Дівчинка Юля (почула діалог і підійшла): "Надо просто к нему подойти и помочь!"

Ось вона – реакція дітей.  Може для когось цей діалог не здасться цікавим і показовим, але для мене це було дуже важливе спостереження, яке проілюструвало багатошаровість у сприйнятті та відношенні дітей до дитини, яка відрізняється від них.

Цей випадок змусив мене задуматись над тим, як важливо навчати наших дітей однаково ставитись до всіх, не дивлячись на відмінності (чи то у кольорі шкіри, чи то у поведінці та реакціях).

 Це чудово, коли в дітях проявляється прийняття, співчуття та терпіння. Причому так легко, невимушено...

Думаю, що було б добре,якби діти, які є "особливими" , мали можливисть знаходитись у класах, як  Монтессорі, серед звичайних дітей, біля мудрих вчителів ( в даному випадку я маю на увазі дітей, у яких спостерігаються часткові порушення, адже якщо йдеться про серьозні відхилення, тоді це вже справа спеціалістів іншої категорії та спеціалізації).

Це тонка и непроста робота... Але ж тоді ці діти принаймі  матимуть шанс на те, що їх зрозуміють, не відштовхнуть, не насміхатимуться. .. Тоді вони зможуть спокійно розвиватись у своєму темпі, беручи від середивища Монтессорі класу те, що їм необхідно. А те, що відбуватиметься в класі навколо них, буде впливати позитивно і підштовхувати до подальшого розвитку.

Якщо ще з дитинства  навчитися приймати людей, незважаючи на їхні відмінності від нас, тоді образ, травм, стресів у нас- дорослих стане набагато менше! А значить щасливих людей буде більше і соціум буде більш міцним.

П.С. “Прийняття ” – це одна з основних проблем порушення гармонії у спілкуванні. Особливо з рідними людьми. Частіше за все батьки не готові прийняти вибір своєї дитини і відмовитись від  власних сформованих уявлень про образ її життя. В свою чергу діти часто не хочуть зрозуміти і прийняти батьків. Жінкам непросто прийняти чоловіків такими,які вони є. І навпаки...

Мені здається, що нам всім требі працювати над своїм серцем і виховувати здатність любити. Все починається з любові. Коли вона є, тоді прийняти зовсім просто...

Посилання на ресурс, з якого було використано фото для статті :
http://www.vs.de/montessori/en/detail/216/

Кориснi ресурси:)

Для дорослих i дiтей цiкаво продивитись :  http://www.shevkyivlib.org.ua/skoristaysya/korisni-poslugi.html

Дети - наше отражение

 Это видео покажет наглядно, насколько дети перенимают у взрослых манеру поведения. И это может стать как конструктивным, так и диструктивным толчком в рзвитии личности. Взрослые, давайте будем внимательны к себе!

http://videoperemena.ru/various/video/1293/?utm_source=share42&utm_medium=share-but&utm_content=video-1293

Спасибо Катюше Клюзко за то, что поделилась этой ссылочкой.

Самоорганізація дітей

Вчора  спостерігала на уроці унікальне явище – САМООРГАНІЗАЦІЮ дітей.  У одного хлопчика був день народження. Він приніс яблука,банани,сік та печиво. Варто було мені  сказати дітям,що ми можемо вже почати допомогу Андрюші з організацією столу, як вони почали діяти :

•            носити столи і стільчики
•            розпаковувати печиво
•            різати яблука та банани
•            відкривати упаковки з соком і розливати його в кухлі
•           розносити для всіх посуд та підкладочки на стіл;

Чому Монтессорі?

Започаткована методика Монтессорі була ще в першій половині ХХ століття, але і сьогодні вона зберігає свою унікальність та актуальність. Звичайно, що діти нового покоління ідуть на крок вперед у своєму розвитку. Але це не заважає і не суперечить основним принципам системи Монтессорі. Більш того, я вважаю, що вона може гармонійно доповнюватись новими ідеями, які з’являються під впливом прогресу та розвитку цивілізації.

Зрештою хочу сказати, що Монтессорі система може стати не просто основою виховного процесу у дитячих закладах – вона може стати філософією життя, яка допоможе зрозуміти секрети дитинства та показати дорослим, як вони можуть по-справжньому допомагати своїм дітям.