Cьогодні
побувала на зустрічі щодо отримання середньої освіти в Україні дистанційно.
http://centr4talent.wix.com/lp1-active
Це питання стає все більш
актуальнішим, адже в наш час діти вже мають інші потреби і стара система освіти,
така ,як в наших школах, вбиває їхню індивідуальність і неповторність, придушує
бажання вчитись і дізнаватись нового, усвідомлювати себе ,свої потреби і інтереси…
Приємно, що є
такі люди, які ,зіткувшись з проблемою освіти власної дитині у нашій
недорозвиненій освітній системі, почали копатися у книжках і знайшли альтернативу.
По-перше,
законом України про освіту допускається право не відвідувати освітній заклад
(для цього треба прочитати ретельно законодавчу базу і знайти потрібні абзаци про підстави:) ).
По-друге - є
декілька методів щодо способів самоосвіти. Треба просто визначитись чи
спроможні батькі це моніторити самотужки чи то потрбно знаходити людину, яка
буде супроводжувти навчальний процес дитини.(і це аж ніяк не вчитель і
індивідуальні заняття).
Єдине питання –
вартість такої альтернативної освіти. Нажаль, як і система Монтессорі,це недешевий
шлях (принаймні, такий висновок я зробила після сьогоднішньої зустрічі з
представником організації альтернативного навчання) .
Проблемне питання
полягає у тому, наскільки такі “прогресивні” системи
можуть дійсно мати більш глобальний характер, якщо середній клас цього собі
дозволити не може?....
Це коло без кінця
і початку…. Не так вже багато знайдеться альтруїстів, які будуть займатися
освітою задарма. Освітянам теж треба
їсти…
Роблячи висновок
з цієї доволі утопічної ситуації:), скажу, що якщо вже трапляються на шляху такі люди , які працюють
професійно в цьому напрямку, то треба користатися можливістю і вчитися у них, надихатися
ідеями, змінювати звичні погляди і розуміти, що ВСЕ МОЖЛИВО – просто треба
багато над цим працювати.
Одне з
найцікавіших питань на сьогоднішній зустрічі було наступне: “А навіщо взагалі дитині атестат?” Бо, якщо мислити категорією “все, що я хочу для своєї дитини – це щоб
вона була щаслива”, тоді над
нами не владні страхи, що “без
бумажки ты – какашка, а с бумажкой – человек”. Тоді ми просто довіряємо дитині і даємо можливість їй вибирати самій свій
шлях. І то може бути чудовий та цікавий шлях професійного пошуку і зросту,
хорошого місця роботи і високої зарплатні (все, що від нас треба – цікавитись і
шукати нові знання разом з дитиною, дати їй достойний пласт підтримки та
потрібної інформації).
Але, як не крути,
дипломи в нашій країні все іще багато важать при співбесіді на роботу (я маю на
увазі середньостатистичну роботу). І доки це є так, доти більшість з нас будуть
залишатися істотами, творчий потенціал яких захований десь далеко, зате
картинка “успішності” прикрашатиме наші обличчя і всі нам
будуть посміхатись та тиснути руку з фразою “о да, ти таки вибився в люди, досяг багато чого!!!”
А хочеться не
боятися бути собою. Принаймні, дозволити це нашім дітям…
